Холодноярські привиди Миколи Негоди

Олександр Солодар
Уперше про письменника Миколу Негоду я довідався ще наприкінці 1970-х років. Заочно познайомила з відомим письменником, автором тесту незабутньо пісні “Степом, степом...” моя старша сестра Наталія. Їй випала честь поспілкуватися з метром на обласному семінарі творчої молоді. А невдовзі до рук потрапив і роман Миколи Тодосовича “Холодний Яр”. Цікавий, захоплюючий твір про історію рідного краю. Прочитаний на одному подиху. Де ж було мені, радянському школяреві, тоді знати, що “історія”, як і “творчість” зараховані на ідеологічну службу тоталітарного режиму...
У 1989 році працюю в Івано-Франківському обласному державному архіві. На сторінках львівського альманаху “Червона калина” (жовтень 1932 – листопад 1934 рр.) натрапляю на роман-спогад полтавчанина, колишнього старшини – кіннотника Запорізької дивізії армії УНР, холодноярського осавула Юрія Горліс-Горського (справжнє прізвище – Городянин-Лісовський) “Холодний Яр”. Важко передати враження від його твору. Безперечно – шок! Усе, що мені було відомо про недавню історію рідного краю виявилося брехнею. Ще у передмові до першого книжкового видання роману 1935 року Юрій Горліс-Горський зауважував, що “деякі совєтські “українські” поети та письменники (...) брали Холодний Яр за тему для своїх творів, в яких намагалися переконати читача, що то не була національна боротьба, лише... боротьба українських “кулаків” проти “братнього” московського та українського “пролетаріяту”. Те ж саме намагався зробити і Микола Негода, “запозичивши” багато сторінок з роману колишнього холодноярського старшини.
Юнацький максималізм ставив десятки запитань і вимагав на них відповідей. Це спонукало розпочати дослідження історії національно-визвольних змагань початку ХХ століття на Чигиринщині.
Якось після одного з літературних вечорів, що проходив у Черкаській обласній бібліотеці для юнацтва ім. В. Симоненка, випало іти до зупинки разом з Миколою Негодою. Делікатно порушив тему про роман “Холодний Яр”. Відчувалося, що письменник не налаштований відповідати на “незручні” запитання. Розмова відверто не клеїлася. Попрощалися, хоча моя цікавість не була погамована.
Усе ж я не полишав надії відтворити картину написання Миколою Тодосовичем скандального роману. І допомагали мені в цьому обставини. То траплялася на очі якась частина тексту у часописі чи книзі, то занотовувався окремий фрагмент спогадів… Слово до слова, думка до думки – в уяві поставала епоха, в якій народжувався “Холодний Яр” Миколи Негоди…
Виявляється, або під час нашої подорожньої розмови, або невдовзі після неї письменник розпочав роботу над черговим історичним романом “Отаман Мамай”. Книга вийшла друком у 2005 році в черкаському видавництві “Брама – Україна”. У передмові до неї автор згадає про червневу 1942 року зустріч з Юрієм Горліс-Горським та про пізніше читання його роману. “Восени 1943-го, – пише Микола Тодосович, – я був уже в партизанській землянці у холодноярському лісі. Поряд мешкав Григорій Красота з дружиною Пріською, доньками Марійкою та Надійкою. (...) Усе почуте й побачене я занотовував у своєму записникові. Мовчакуватий Григорій Лукич якось підсів до мене і запитав:
- Що ти, Миколо, все пишеш і пишеш? Чи не книжку надумав?
- Колись, може, напишу й книжку. Про Холодний Яр.
- Так про нього уже написано. Був у Мельниках сам автор. Виступав на сходці, підписував і дарував... Мені також дісталася. Тільки страшно ту книжку показувати. Побачить комісар – не здобрувати. Можуть і кулю в лоба пустити. Візьми і читай, щоб ніхто не бачив.
Вийняв з-під поли, загорнуту в окупаційну газету. Перегортаю обкладинку – і на світлині впізнаю пана Юрія. Читаю на титулі: Юрій Горліс-Горський, “Холодний Яр”. Забирався в гущавину, усамітнювався, припадав до сторінок – і оживала недавня історія, про яку нам заборонено було знати. За яку судили і розстрілювали”.
У 1955 році Миколу Тодосовича Негоду прийняли до Спілки письменників України, видавництво “Радянський письменник” випустило його збірку віршів “Ростуть сини”, а вже наступного року письменник очолив Черкаське обласне літературне об’єднання. Як для молодого випускника Московського літературного інституту кар’єра складалася досить вдало. Однак, радянській владі необхідні були не лише лояльні, але й ідеологічно “правильні” літпрацівники. А задля цього необхідно було створити відповідного забарвлення майстерштик…
У 1956 році радянське інформаційно-пропагандистське відомство поширило інформацію про проникнення в Угорщину на допомогу “контрреволюції” українських націоналістів. Зокрема, згадувалося в ній і про те, що радником мадярського генерала Кішбарнака став... Юрій Горліс-Горський. “Воскресіння” загиблого ще у вересні 1946 року за загадкових обставин автора холодноярського епосу, очевидно, не на жарт схвилювало радянські спецоргани. Необхідно було якось протидіяти не лише примарі письменника, а й героям його книги. І вже у 1957 році на сторінках черкаського альманаху обласного літературного об’єднання “Дніпрові зорі” було опубліковано уривок із роману Миколи Негоди “Холодний Яр”.
Можна назвати згадані вище епізоди збігом обставин, а можна й задуматися... Яким чином у часі співпали інформація про “воскресіння” Горліса-Горського і початок роботи Миколи Негоди над скандальним романом? Як Миколі Тодосовичу вдалося пронести згадані “виписи з тієї “страшної книжки” через сито особливого відділу НКВД, який активно працював з партизанами після визволення окупованих територій? Звідки, врешті-решт, у Миколи Тодосовича опинилася аж занадто детальна інформація про перебування Горліс-Горського у 1942 році на Чигиринщині, яку він використав для написання другої і третьої частин власної книги? Невже з усних розповідей? А, може, з архівів спецслужб? І знову таки, невже 5 відділ КДБ дав санкцію на його публікацію, аби потім влаштовувати автору “обструкцію”?
У 1971 році в київському видавництві “Радянський письменник” з’явився роман Миколи Негоди “Холодний Яр”, в якому героїчні постаті борців за волю України постали бандитами. Микола Тодосович зізнавався, що у його творі “без посилання на першоджерело” були використані “окремі виписки з тієї “страшної” книжки” Горліса-Горського. Зроблені в партизанському загоні. “Але вони, ті виписки, – бідкався письменник, – послужили приводом для критичних випадів проти мене як з боку щирих українських патріотів, так і партократів та кадебістів, котрі влаштували мені обструкцію, зарахували до замовчуваних і заборонених”.
Робота над романом тривала понад 20 років. Одних лише авторських спогадів для написання книги було замало. Необхідно було студіювати архіви, працювати з людьми. Відомо, що Микола Тодосович активно записував розповіді жителів Чигиринського району про події початку ХХ століття, збирав світлини і документи. І ніякого тобі стеження, ніяких утисків. Більше того, за цей час Микола Негода як керівник обласного літературного об’єднання 5 разів обирався депутатом обласної ради спочатку по Канівському, а згодом – по Васютинському виборчих округах. Під час одного з передвиборчих турів Чорнобаївським районом Микола Тодосович запитав у виборців, чому б їм не вибрати депутатом якогось директора главку. Одна з жінок, присутніх на зустрічі, відповіла письменнику: “А хто з нами поговорить так, як Ви. А ви їздите, слухаєте, розбираєтесь. Директори ж – як жирні коти, на нас уваги не звертають”.
За словами Миколи Негоди, у 1971 році на одному із засідань обласного літературного він зачитав сторінки першого розділу книги. Наприкінці зустрічі незнайомий чоловік, який тихенько просидів у куточку, почав задавати провокаційні запитання автору. Усе б – нічого. Погомоніли і розійшлися. Але вже невдовзі газета “Черкаська правда” опублікувала статтю Попова “Холодний Яр” і його герої”, в якій нищівній критиці було піддано творчість письменника. За таких обставин Микола Тодосович припинив керівництво літературним об’єднанням. Більше того, саму студію тоді просто “розігнали, обвинувативши в усіх мислимих і немислимих гріхах”.
Можна було б назвати ці події переслідуванням за допущені в романі ідеологічні помилки, якби не одне “але”… За словами письменника, між ним і тодішнім першим секретарем Черкаського обкому компартії О. Андрєєвим чорна кішка перебігла. Все почалося з написання Миколою Негодою листа критичного змісту на адресу першого секретаря. Після цього було організовано процес виявлення ідеологічних відхилень у творах Миколи Тодосовича та публікація критичних статей у місцевій пресі.
Ситуація ускладнилася восени 1972 року, коли було зареєстроване Черкаське обласне відділення Спілки письменників України. Цікаво, що у листах кияни – друзі Миколи Негоди вітали голову літературного об’єднання зі створенням регіонального представництва Спілки й авансом – із тим, що вперше за багато років керівництва на громадських засадах літоб’єднанням він зможе отримувати зарплатню. Себто стане відповідальним секретарем організації. Однак, рішення про призначення керівника приймалися не членами Спілки письменників, а у обкомі партії. Відтак О.Андрєєв категорично виступив проти призначення Миколи Негоди на посаду керівника організації. Головою правління черкаського відділення СПУ став поет Федір Моргун.
У 1978 року на ціле десятиріччя з ініціативи першого секретаря обкому партії Івана Лутака посаду голови обласної організації СПУ обійняв Микола Негода. Але ж пам’ятаємо, що у 1970-х роках дисидентів на відповідальні посади не призначали… Швидше за все, шестирічне “замовчування” письменника було пов’язане, насамперед, з особистим його конфліктом з “жирним котом” – партійним функціонером, а вихід у світ роману “Холодний Яр” став лише приводом до “утисків”.
Як би там не було, але холодноярський хрест для Миколи Негоди виявився тяжким. Чи не все життя письменнику доводилося сповідатися перед самим собою, для друзів і ворогів шукати “зрозумілі” пояснення мотивів написання свого першого історичного роману, і разом з тим – нести з собою тільки йому відому таємницю.

Джерела та література:
1. Авторські польові дослідження. Записано від Миколи Тодосовича Негоди 18 березня 2005 р. м. Черкаси.
2. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. – Львів, “Червона калина”, 1992.
3. Дерзати! // Дніпрові зорі. Альманах Черкаського літоб’єднання – 1956.
4. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. – К., 1998. – с. 118 – 120.
5. Культурно-мистецька хроніка. // Партія веде. – Черкаси, 1955.
6. Негода М. Отаман Мамай. Черкаси, “Брама – Україна”, 2005.
7. Негода М. Холодний Яр. – К.: “Радянський письменник”, 1971.
8. Розумовський М. „Одійдіте, недруги лукаві... Друзі, зачекайте на путі”. // Голос України. – 3 грудня 2002 р. - №227.
9. Ще одна письменницька організація. // Радянська Україна. – 26 листопада 1972 р.